Четвер, 13.12.2018, 12:49
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
...
Пошук
Календар
«  Червень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 2
Користувачів: 1
svalyavaosvita
Форма входу
Головна » 2018 » Червень » 4 » Доторк до святого місця
14:52
Доторк до святого місця

     Канів… Майже географічний центр України, тисячолітнє місто, розташоване на високому правому березі Дніпра-Славути. Цими скупими  відомостями не обмежується істинна велич і значущість святого місця, де знайшло свій вічний спочинок тіло (бо ж душа, як і слава його, – невмируща) духовного батька «і мертвих, і живих, і ненарожденних» українців.
     
Навряд чи є з-поміж рідного народу та й серед світового українства людина, котра не знає про це. Щороку поклонитися могилі Великого Кобзаря  на Чернечу гору приїжджає численна кількість гостей. Тож недаремно Канів ще називають української меккою.
     
«…Уперше побачивши Канівські гори після повернення з нелюдського страшного заслання п’янкого від свободи літа 1859-го, він попрохав перевізників притишити рух човна, на якому плив вниз по Дніпру. І завмер, зачудований довколишнім краєвидом, вирішивши в ту хвилину придбати тут, на легендарній Чернечій горі, маленьку земельну ділянку.
     
Про це написав із холодного непривітного Санкт-Петербурга, куди невдовзі був укотре висланий як «особа, що скомпроментувала себе з політичного боку», своєму троюрідному братові Варфоломію: « … мені і вдень, і вночі сниться ота благодать над Дніпром».
     
Саме в цих словах і шукаймо ключ до відгадки сутності «Заповіту» – написаного майже кров’ю закатованого російським царатом славного сина українського народу посмертного бажання поховати його на високій Чернечій кручі, звідки б «було видно, було чути, як реве ревучий».
     
Тому кожен, хто вважає себе причетним до героїчної історії «прадідів великих», має за честь хоча б раз у житті побувати в місці, куди за покликом бентежної душі нашого Генія, виконуючи його останню волю, було доправлене на вічний спочинок і тлінне тіло. Кобзарева могила на Чернечій (Тарасовій) горі стала місцем паломництва не лише свідомого українства, а й усіх небайдужих людей на планеті.
     
Цієї погідної весни велика честь доторкнутися до національної святині випала й двом талановитим школярам Свалявщини: Симканич Олександрі, учениці 7 класу Керецьківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, (зайняла ІІ місце на обласному етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка) та Мауріцу Тиберію-Луці, учневі 9 класу Свалявської гімназії, (виборов ІІІ місце на обласному етапі Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури). Філологічно обдаровані діти разом з іншими двадцятьма чотирма переможцями олімпіад та конкурсів із Закарпатської області стали учасниками проекту Філіалу Злученого Українського Американського Допомогового Комітету в Україні «Їду з дитинства до Тараса». Вражень і відчуттів, що ще довго благоговітимуть у серцях юних обдарувань Свалявщини, а також їхнього керівника Мауріц Тетяни Іванівни, учителя-словесника з гімназії (всеобізнаного, мудрого, закоханого в рідне слово педагога, який щороку готує переможців різних мовно-літературних змагань обласного рівня) – незміряно.
     Пропонуємо їх вам. Читайте – і захоплюйтеся! Нехай ваші думки сповняться невимовним бажанням й самим осягнути зором святе місце останнього прихистку рідного Тараса як духовного осереддя нашої Вітчизни.

Лариса Андрела,
методист відділу освіти Свалявської РДА

 

 

     На уроках української літератури я завжди захоплювалася розповіддю нашої вчительки Лариси Василівни Андрели про Великого Кобзаря. Вона так цікаво розповідала про життя та творчість Тараса Шевченка, що в мене зародилася мрія – доторкнутися до безсмертних місць, пов’язаних із ним. І – вона здійснилася. Я побачила на власні очі Канівський музей дорогого поета. Канів – це саме те місце, де Тарасів дух над Дніпром на кручі можна відчути якнайкраще. Тут усе дихало спокоєм, умиротворенням та затишком. Адже це святиня! Здавалося, що промені ласкавого травневого сонечка випромінювали світло великої Тарасової душі.
     
Враження – різні, неймовірні, та всі напрочуд дорогі для мене. Зачарували своєю різноманітністю роботи численних майстрів, які з різних матеріалів виготовляли шедевральні портрети Тараса. Захопила історія про Івана Ядловського, який понад 50 років доглядав за могилою Т.Г.Шевченка. Я думаю, що справедливо його хата стала першим народним музеєм. А сама могила... Стоїш на величній Чернечій горі і зовсім по-іншому сприймаєш «Заповіт» та й узагалі всю творчість Великого Шевченка. Пророка, який благоговів перед Україною й у своєму «Посланні» заповідав любити її, бо немає в світі іншої України, немає другого Дніпра. Тільки щоб зрозуміти це, кожному треба піднятися на майже захмарний пік нашої духовності – Чернечу гору.
     
Я щаслива, що саме тут знову відкрила для себе Шевченка – вічного Пророка, справжнього Українця. Він назавжди залишиться в моєму серці.
     
Велике спасибі всім, хто був причетний до організації такої незабутньої поїздки.

Олександра Симканич,
учениця 7 класу Керецьківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

 

 

     «То дивний геній вибрав собі це місце, може одне з найкращих у світі. Це почує кожний, хто стояв на Шевченковій могилі і дивився на широку Дніпрову рівнину, на дивні завіси гір і на сизу далеч вище Канева, цю третю найчудовішу картину. Повік не забуде цього дивного місця, хто бачив його хоч раз на віку», – писав  І. Нечуй-Левицький. І це справді так.
     
Адже Шевченко – це постать, яка єднає минуле, сьогодення та майбутнє. Маючи приємну можливість доторкнутись душею до образу Тараса Шевченка, відвідати Канів, Чернечу гору, Тарасовову світлицю, з упевненістю можу сказати, що це – святі для України місця.
     
Затишок, повільна течія Дніпра, по-особливому духмяне повітря Черкащини – саме той лад, який налаштовує на відвідини вічної оселі Шевченка.
     
Біля підніжжя Тарасової гори нас зустріли 19 скульптур Шевченкових персонажів. Це – Шевченкова алея.  Далі 342 сходинок ведуть до Пророка, який за заповітом був перепохований саме на Чернечій горі ,«щоб було чути, було  видно, як реве ревучий».Саме звідти Шевченко бачить « і Дніпро, і кручі». Панорама, яка відкривається з гори неймовірна.  Вражає музейна колекція Шевченківського Національного Заповідника , яка нараховує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, серед яких меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. При Заповіднику діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тисячі примірників. Розглядаючи рушник, вишитий Лесею Українкою; червоне полотно, яким, за козацьким звичаєм, була накрита труна Кобзаря та багато речей, пов’язаних із життям Тараса Григоровича, усвідомлюєш велич Пророка.
     
Крім могили Кобзаря і музею, на горі є Тарасова світлиця (збудована на народні кошти 1884 року, відтворена у 1991) – перший народний музей, тихий, затишний, наповнений духом українським з його оберегами куточок, який кожного повертає до наших першоджерел. Ця маленька хатина під солом’яним дахом випромінює велике світло любові до Кобзаря.
     
Чернеча гора, її енергетика запалює невгасимий вогонь любові до незабутнього співця України, Шевченкового краю, нашої Батьківщини… Ці відвідини Тарасової могили будуть ясним і світлим променем у моєму житті.
     
Життя Т. Г. Шевченка для мене є дороговказом, як потрібно любити Україну, боротися за щастя і долю рідного народу! І саме тепер, у світлі подій сьогодення , як ніколи, актуальна його  поезія: «Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю…»  Але я твердо знаю, що вічно буде жити народ, який уміє шанувати своїх геніїв, що зберегли славу предків і рідної землі!

Тиберій-Лука Мауріц,
учень 9 класу Свалявської гімназії

Переглядів: 67 | Додав: svalyavaosvita | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0