Понеділок, 28.05.2018, 02:13
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
...
Пошук
Календар
«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728
Статистика

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2018 » Лютий » 20 » Освітянський скандал: хто виграє від закриття „аварійної” школи?
10:20
Освітянський скандал: хто виграє від закриття „аварійної” школи?

    „Колючий дріт, нестерпно холодні класи, туалет надворі! За таких жахливих умов навчаються діти у школі села Росоша на Закарпатті. На всі скарги директор закладу не реагує, твердять батьки...
     Цю школу ще сто років тому звели угорці. Відтоді будівля майже не змінилася. Опалюється дровами, каміни у кожному класі. На вулиці сьогодні мінус 10, а в приміщенні плюс 14.
     26 січня репортаж із такою текстовою підводкою ведучих про умови перебування школярів у стінах Росошанської ЗОШ на Свалявщині з’явився в ефірі одразу двох Всеукраїнських телеканалів – „Інтер” та „НТН”. Далі – вибіркова „нарізка” реплік начальника районного відділу освіти Едіти Грабар та голови Свалявської РДА Олександра Дідовича й кадрів, відзнятих  одному із найбільших класів зведеної більш ніж сто років тому навчальної установи‚ із моторошними коментарями щодо постійних  „поборів” та аварійності будівлі. І жодного слова – про новий корпус із охайними, відремонтованими класами та відгуками учнів і членів батьківського комітету школи.
     Директор навчального закладу Михайло Марфинець вважає репортаж таким, що через певні недоліки матеріально-технічної бази однієї окремої освітньої установи покликаний дискредитувати загальний імідж нашого району в масштабах всієї країни, тому у письмовій формі звернувся до редакції „Вістей Свалявщини” з проханням об’єктивного висвітлення дійсності.
     Щоб з’ясувати‚ кому вигідний освітній скандал‚ вирушила до Росошанської ЗОШ, але‚ забігаючи наперед скажу‚ – аби відображене в матеріалі було справді об’єктивним заздалегідь про свій приїзд не повідомляла.
     Восьмого лютого. Друга година дня. Навмисно обрала час так, аби встигнути поспілкуватися і з трудовим колективом, і з батьками учнів, котрих рідні забиратимуть зі школи після занять. Пройшовши вузеньким коридором‚ заходжу до вчительської й далі – до кабінету директора. Хоча слово „кабінет” – надто гучний епітет‚ вжитий на позначення маленької кімнатки, де заледве вміщуються два робочі столи, а поруч них – стільці, сейф й навісні полички зі шкільними документами. Директор винувато посміхається за те, що не має змоги провести прийом у розлогішому приміщенні, а я ставлю перше, провокативне запитання:
     – Невже „постійних поборів” не вистачає для облаштування комфортніших умов?
     – Вистачає. На придбання фарби для підлоги та вікон у навчальних кабінетах старого корпусу. Її у ході косметичного ремонту напередодні нового навчального року купують батьки. Втім, така практика – не рідкість і для інших навчальних закладів Свалявщини. (В інформативних звітах, які містяться як на сайтах самих шкіл‚ так і відділу освіти‚ подібна інформація зустрічається доволі часто. – Авт.) Гроші на фарбу головам батьківських комітетів (такі є у кожному класі) здають не з примусу, а за бажанням. До всього, що придбали‚ маємо чеки. А є класи, в облаштуванні яких батьки учнів взагалі не брали жодної участі‚ – кошти для цього виділялися з освітньої субвенції й районного бюджету. Тому звинувачення щодо систематичності „поборів” вважаю безпідставними.
     Затим директор запрошує оглянути навчальні приміщення‚ аби переконатися у так званій „нестерпності побутових умов”.
     Класи хоча й старенькі‚ проте підлога – чиста, стільці, парти й вікна – пофарбовані, зі стель не сиплеться штукатурка, а стіни не нагадують комп’ютерну графіку гри із циклу „прогулянка Чорнобилем”. Навпаки – у кількох так званих „аварійних приміщеннях” навіть є сучасні мультимедійні комплекси, попід красивими наочними стендами висять учнівські дипломи та грамоти за успішність, а на уроках сидять хлопчики й дівчатка без верхнього одягу. Все тому, що у класах – тепло.
     Ось на що йдуть кошти батьківського комітету – демонструє викрашений шкільний інвентар Михайло Михайлович.
     – На кожному термометрі нині більше 18*, то чому по телевізору глядачам демонстрували геть іншу картину?
     – Об’єктивність сказаного журналістами можна ставити під сумнів, адже якщо уважно подивитися відео, помітно, що учні, яким нібито було нестерпно холодно, сиділи без верхнього одягу. На кадрах добре видно і дітей‚ вдягнених у курточки, але їх відзняли в іншому класі, скоріш за все одразу після перерви, коли вони ще не встигли роздягнутися‚ – коментує очільник установи.
     І справді‚ до відзнятих кадрів виникає багато питань. Вкотре переглядаючи відеоролик‚ звертаю увагу на те, що біля грубки вдосталь твердого палива та вогню з привідчининих дверцят печі не видно, натомість – тоненька смужка диму. Здогадуюсь, що такої „картинки” можна легко домогтися‚ кинувши у топку тліючий папір, втім, приміщення, за словами самих медійників, до їхнього приїзду навмисне натопили. Чи‚ може‚ навпаки – спеціально загасили вогонь, аби, приправлений гострими коментарями ведучих‚ відеоряд з екрана телевізора здавався справді моторошним? Відтак допускаю, що перед тим, як впустити до приміщення журналістів, неприкручений до стіни термометр могли занести  знадвору. До речі, про дійових осіб. На відео чомусь відсутні коментарі як і самих невдоволених матеріальними умовами закладу батьків, так і учнів-старшокласників. Чи не тому, що останні могли сказати „не те, що треба”, а „батьками‚ які зверталися по допомогу до журналістів‚” могли бути особи,  жодним чином не пов’язані із шкільним життям? Звіддаля показаний фрагмент сварки між людьми, та чи сваряться  представники батьківського комітету безпосередньо з директором, чи педагоги з’ясовують стосунки між собою – незрозуміло. Будь-які пояснення очільника загальноосвітнього навчального закладу з цього приводу глядачі так і не почули, бо маленьку частинку відзнятого фрагменту розмови із освітянином – „приглушили”, навмисно використавши її у якості монтажної „перебивки”‚ а затим одразу показали кадр із начальницею відділу освіти Свалявської РДА Едітою Грабар, представивши її глядачам „прийдешньою на допомогу директорові чиновницею з району”. От тільки в чому мала допомогти Михайлові Марфинцю Едіта Василівна – велика таємниця. Судячи з того, що журналіст закидає педагогу хапання за руки (але у кадрі добре видно, як жінка своєю рукою відсуває вбік тицьнутий в обличчя мікрофон)‚ мабуть‚ бити крихкого і тендітного Євгена Соломіна. Таємницею також залишилося і те, чи знімали інтерв’ю з начальником освіти Свалявської РДА під час уроку або по завершенні занять, і що саме мала з’ясувати на прохання журналіста очільник відділу освіти. Фраза „Я зараз це з’ясую”‚ що звучить із її вуст‚ – вирізана із контексту розмови. І це видно неозброїним оком. До чого я веду? Із таким же успіхом поза кадром можна поставити запитання „Коли українську гривню нарешті почнуть оцінювати  відповідно до найсвіжіших даних світового індексу „БігМака”? або „Коли Україні повернуть окупований росіянами Крим?”.
     Проте – це далеко не єдині кадри, які „дбайливо” вирізали‚ готуючи резонансний репортаж до ефіру. Коментарі голови районної ради з приводу реального стану матеріально-технічної бази Росошанської ЗОШ також „відкоригували у потрібному руслі”. А ще глядачам продемонстрували баняк для напоїв із „ржавчиною” біля крану. Дивно‚ та стінки посуду, як і сам сифон‚ – чисті. А раптом „іржа” – це звичайнісінький наліт від чаю чи компоту? Єдине наболіле у цій історії питання – шкільна вбиральня. Про непридатність цієї „будки без вікон” до користування директор знає, однак каже, що і діти‚ і їхні вчителі потерпають від таких умов вимушено, бо з настанням зимових заморозків вода у новозведених цьогоріч туалетах – замерзла.
     Окрім самих вбиралень‚ школа має й новісінький корпус  (власне‚ там і розташовані такі необхідні приміщення)‚ де є класи з євроремонтом, металопластиковими склопакетами, мультимедійними дошками, сучасним шкільним інвентарем, бойлерами для нагріву води, але до них журналістам чомусь було байдуже, єдине, що потрапило до об’єктива – колючий дріт  на задвірку школи.
     – Думаю, не помилюся, якщо скажу, що‚ почувши з екрана телевізорів фразу „Школа за колючим дротом...”‚ у глядачів був шок. Може поясните, хто був ідейним натхненником цієї „дизайнерської огорожі”?
     Дріт і справді є – він протягнений з боку вулиці, та лише для того, аби вночі сюди не влізли сторонні, бо на подвір’ї зберігаємо чимало дров, тож аби їх не вкрали‚ змушені були вдатися до таких заходів, адже забезпечити цілодобову охорону навчального закладу наразі неможливо. Коштів на зведення паркану, так само як і спорудження нової школи (проектно-кошторисну документацію для якої виготовили кілька років тому)‚ поки що немає. Хоча земельна ділянка під забудову є – я особисто готував усі необхідні документи. Однак наразі у Міністерстві освіти не має інвестицій для втілення цього проекту. Тому працівники нашої установи змушені запастися терпінням, як-то кажуть‚ „до кращих часів”. Сьогодні докладаємо всіх зусиль, аби підтримувати наявну матеріально-технічну базу школи у належному стані: маємо оновлену техніку у приміщенні харчоблоку,  та й позитиви, які побачили на власні очі, свідчать про те, що долею нашого навчального закладу керівництво Свалявської РДА, районної ради та відділу освіти – направду опікується.
     Аби з’ясувати, чому проти Михайла Михайловича все ж таки повстають його підлеглі, вирішила поспілкуватися із тими самими „незадоволеними умовами роботи вчителями” і попросила  дозволу оглянути „проблемний” клас. У ньому, як і у сусідньому із навчальним кабінетом приміщенні бібліотеки – тепло. Температура на термометрі фіксує +18. А значить, умови для навчання – цілком придатні (втім‚ це й не дивно, адже люди, які зводили цю будівлю майже сто років тому‚ явно розраховували використовувати клас не для підсобних цілей). А от вчитель початкових класів, яка на камеру демонструвала термометр, де були зафіксовані зловісні +14, від офіційного спілкування зі мною відмовилася, проте продемонструвала акт‚ складений напередодні приїзду медійників.
     Н
а аркуші паперу значиться, що днями температура повітря у класі становила всього +6, також на папері присутні підписи вчителів та батьків двох учнів і зафіксовано, що пічник відмовився від підпису. Та ані підпису директора школи, ані його заступника і навіть печатки навчальної установи на папері не було. У легітимності документа виникають сумніви і на думку спадає запитання, яке звучить в одному з кінофільмів, що переконана полюбився десяткам наших краян‚ „А был ли мальчик?”. До речі‚ після виходу репортажу в ефір, цю вчительку перевели до класу у новобудові, і тепер вона всім задоволена. То ось, у чому насправді полягала проблема? Вчитель переживала не за дітей, а за себе? Та‚ схоже‚ це питання залишиться без відповіді.
     Інша невдоволена умовами героїня відео офіційно коментувати ситуацію також відмовилася, мотивуючи це тим, що‚ не маючи попереднього дозволу на інтерв’ю, я порушую її громадський спокій, забираючи дорогоцінний робочий час. Дивно, та дозволу на відеозйомку мої колеги з телебачення також не просили, але для них час чомусь знайшовся. Хоча різниця між мною й  журналістами „з телевізора” – у профільних способах висвітлення інформації. Звідки я це знаю?  Освоюючи журналістську спеціальність свого часу‚ моїм одногрупником був один із членів знімальної групи телеканалу „Інтер” та „НТН” Олексій Лабунець. Профільні дисципліни нам читали одні й ті ж викладачі, і ми обоє маємо дипломи випускників Ужгородського національного університету. Але аргументованих пояснень‚ чим саме не задоволена педагог, яка на відео розповідає про „жахливу ситуацію, із якої треба виходити”‚ я не почула. Втім‚ своєю відмовою від спілкування шановна пані дала привід вважати  відзнятий відеоролик наслідком одностороннього наклепу, за який  передбачена кримінальна відповідальність згідно з чинним законодавством. Усвідомлювали це і журналісти обох вищезгаданих телеканалів – навіть приїздили сюди для повторного висвітлення вочевидь штучного конфлікту: відзняли всі позитиви, пообіцяли показати їх, аби потім глядачі самі могли вирішити: „чи все так погано у нашому домі?” Та всі позитиви‚ як стверджують‚ – наслідок їхнього візиту (невже за тиждень журналісти встигли все привести до ладу. – Авт.).
     А що про цю ситуацію думають батьки учнів? Про це вирішила спитати у них самих.
     Марина Міцова: „Те‚ що показали у відзнятому матеріалі‚ – жахливо. Школа й справді потребує ремонту, але називати будівлю аварійною – це вже занадто.  Директор робить усе від нього залежне, аби  навчальний заклад й надалі функціонував належним чином: діти беруть участь у різноманітних конкурсах та олімпіадах, отримують грамоти за успішність, і взагалі методами  викладання матеріалу – задоволені”.
     Тетяна Галега: „Немає у школі ніяких „постійних поборів”, інколи здаємо гроші на фарбу, для окремих предметів – індивідуальні практичні зошити, але це відбувається добровільно. Фарбу купляємо самі, до неї завжди є чеки, а практичні чи журнали комплексно передплачують вчителі, і до них завжди є квитанції „Укрпошти”, тож тут ніколи не змушували заплатити більше зазначеної вартості.
     – Тетяна Пітра‚ одна з незадоволених директором вчителів‚ є класним керівником моєї дитини. Я не маю жодних сумнівів у її професійності, проте мене особисто глибоко бентежить той факт, що жінка з незрозумілих причин‚ не вітається зі мною майже два роки‚ – каже мама однієї з учениць.
     Який же приклад такий педагог подає підростаючому поколінню? Як вдалося з’ясувати, саме цю вчительку кілька років тому звільнили з попереднього місця роботи у судовому порядку. Тож‚ хто із ким насправді втомився сваритися – залишається у цій історії під знаком оклику.
     Вочевидь, комусь у цій школі ну ду-у-же муляє око нинішній директор. Селом ширяться чутки про те‚ що його місце нібито, має посісти донька нинішньої заступниці очільника Росошанської ЗОШ Марії Мигович.
     Самій Марії Павлівні, яка‚ до слова‚ є діючим депутатом Свалявської  районної ради, про ці чутки відомо, та жінка запевняє: вона  до скандалу не причетна і більше за всіх їй не хочеться‚ аби аварійну‚ за словами медійників‚ школу закрили, бо якщо це справді станеться, то від цього не виграють ані педагоги, які втратять роботу, ані мешканці села, яким доведеться доправляти своїх дітей до сусіднього Дусина. Та й навряд чи „зрадіють” перспективі донавантаження кількістю дітей колеги Дусинської ЗОШ – про це, як сама твердить, говорила у репортажі, але її слова‚ за дивним збігом обставин‚ не пропустили в ефір. Скажу відверто, що причин не довіряти словам вчительки – немає, адже‚ відвідуючи депутатські засідання‚ сама ставала свідком того, як депутат активно підтримує усі питання порядку денного, які спрямовані на покращення матеріально-технічної бази Росошанської ЗОШ. А ще Марія Павлівна переконує – ані у неї, ані у її доньки ніколи не було директорських амбіцій, хоча й  зізнається – останнім часом від навантаження на роботі почувається втомленою, тому наступний навчальний рік їй хочеться почати на посаді вчителя початкової ланки‚ гідно готуючи до життя маленьких представників підростаючого покоління у рідній Росошанській школі. Сподіваюсь‚ так воно й буде.
     P.S. Ролик із „нестерпними умовами перебування учнів у стінах Росошанської ЗОШ можна знайти в інтернеті (розділ новини). Інформаційний витяг щодо використання бюджетних коштів, спрямованих на впорядкування даного навчального закладу‚ а також більше фото до репортажу – на сайті відділу освіти Свалявської РДА.

Наталія Малетич

Примітка.  Автор публічно вибачається за допущену у тексті помилку. Речення "Як вдалося з’ясувати, саме цю вчительку кілька років тому звільнили з попереднього місця роботи у судовому порядку" слід читати: "... звільнена за власним бажанням".

Переглядів: 224 | Додав: svalyavaosvita | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0